Визначення й оцінка мистецтва як явища була і залишається предметом дискусій. Природу мистецтва нерідко вважають «найбільш невловимою з усіх загадок людської культури», а на думку Теодора Адорно: «У наш час уважається загальновизнаним, що з усього, так чи інакше дотичного мистецтва, ніщо більше не може вважатися загальновизнаним»]. Впродовж своєї довгої історії поняття мистецтва з дуже широкого, але точно окресленого значення звузило свій обсяг, але і його межі розмилися.
Античні часи
В античні часи мистецтво (відповідно грец. τέχνη і лат. ars) означало те саме, що вправність, опанування чітко окресленими правилами і слідування ним, те саме, що ремесло. До мистецтв окрім образотворчого мистецтва, скульптури і ряду ремесел, таких як гончарство чи кравецтво, зараховувалося також риторика і стратегія. Тоді як творення чогось без правил протиставлялось мистецтву, наприклад в ранній період греки вважали, що поезія з'являється під натхненням муз і тому не відносили її до мистецтв.
У філософії Стародавньої Греції можна виділити два основні погляди на мистецтво. Згідно з першим із них, що йде від Арістіда, мистецтво має справу з μίμησης — імітацією, представленням образів, і ми отримуємо задоволення, спостерігаючи точно й акуратно виконані картини реального світу. У другому, що бере початок у поглядах Платона, мистецтво надихається Музами (або богами чи внутрішніми імпульсами, або підсвідомістю) для вираження того, що знаходиться вище навколишнього світу, тобто внутрішні почуття, прояви або вікові відчуття. Центральною категорією мистецтва стає прекрасне, яке давньогрецькі філософи співвідносили із довершеністю, чуттєвим задоволенням, благом (філософські погляди Платона, Арістотеля).
При цьому серед мистецтв виділяли сім «вільних мистецтв» (artes liberales) — граматику, риторику, діалектику (тривіум), а також арифметику, геометрію, астрономію і музику (квадривіум). Інші мистецтва називали загальними (artes vulgares), або, пізніше, механічними і вважали нижчими за вільні мистецтва.
Від середньовіччя до сучасності
У Середньовіччя термін «мистецтво» використовувався для позначення галузі навчання, що розглядалось як інструмент пізнання. Візантійське мистецтво і готика західного середньовіччя були зосереджені на релігійних сюжетах, у лоні церкви розвивалися духовні жанри.
В епоху Відродження відбувалась поступова секуляризація мистецтва. Разом з тим митці прагнули до відділення свого статусу від ремісничого і наближення до наукового. До рангу науки відносили скульптуру, архітектуру і живопис, митці епохи прагнули надати своїм творінням математичної досконалості. У XVIII столітті французький естетик Шарль Батьо об'єднав ці види мистецтв терміном «Витончені мистецтва» (фр. les beaux arts, нім. feine Künste або schöne Künste), що протиставлялися «механічним» мистецтвам — ремеслам.
У XIX столітті мистецтво остаточно відділилося від ремесел і пов'язувалося з поняттями творчості, оригінальності, індивідуалізму і новаторства. Матерією мистецтва стають твори мистецтва, а їх автори (згідно з ідеальною моделлю) розглядаються як творці, рухомі внутрішнім потягом до творчості, або потребою вираження почуттів, розв'язання особистих чи загальнолюдських проблем, що не дозволяють обмежити мистецтво лише функцією принесення естетичних вражень.
Поява модернізму наприкінці XIX століття призвела до радикального перелому в поглядах на роль мистецтва[10]. Виниклі у західній культурі авангардні напрямки мистецтва поставили під сумнів категорію прекрасного, вона перестала бути не тільки визначальною, але навіть і необхідною для мистецтва. На противагу їй комуністична ідеологія, не відмовляючись від категорії прекрасного, висунула на чільне місце принцип партійності мистецтва, що пов'язував мистецтво з революційною боротьбою робітничого класу і вимагав від митця «правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку».
В епоху постмодерну мистецтво нерідко розглядають як відкрите поняття, що у вільний спосіб об'єднує предмети, які не мають виразних спільних рис, а лише мають щось, назване Людвигом Вітгенштейном «родовою подібністю», що не можна окреслити вичерпними критеріями. Визначальними для творів мистецтва при цьому можуть вважатися або мета, з якою вони були створені, (за висловом Дональда Юдда — мистецтвом є те, що вважає себе мистецтвом) або визнання того чи іншого твору мистецькими колами (англ. artworld[) чи певними інституціями. В останньому випадку важливим стає сучасний стан теорії мистецтва, місце і час, в контексті якого з'являється той чи інший твір. В усіх випадках відкритого визначення відсутність формальних критеріїв відриває твори мистецтва від естетичного оцінювання.
Немає коментарів:
Дописати коментар